Прапороносці (скорочено)

Олесь Гончар

Невдовзі від Шовкуна всі дізнались, що повернулась Ясногорська. Погляди всіх бійців звернулись до Черниша. Він почервонів і, нічого не сказавши, повів солдатів на стрільбище.

Згодом після занять командири рот відпочивали на вершині пагорба. Очі Євгена були спрямовані на дорогу — він чекав Щуру. Раптом пішов дощик, загримів перший весняний грім. Черниш згадав, як рік тому вони тамували спрагу дощовою водою, яку збирали у плащ-палатки, як ділив він її з Брянським.

Раптом Євген почув дівочий голос — Шура була вже в розташуванні його роти. Бійці погукали Черниша. Він привітався з дівчиною, зніяковів. Але поруч були дружні підбадьорливі погляди його бійців. Євген відчув, що вони розуміють його почуття і підтримують. Вся рота радіє, що між Чернишем і Шурою зароджується кохання.

Коли Шура з Шовкуном йшла приймати взвод, то увесь час згадувала своє перебування в госпіталі. Там не вистачало їй Євгенових листів. Вона сердилась, що він так рідко і лаконічно писав. А коли побачила його, то все забула. Потім Шуру здолали суперечки. У Шовкуна вона спитала, чи правильно поводилась на вогневій. Але Шовкун заспокоїв її, бо за неї і Євгена раділа вся рота.

Шура пообіцяла мінометникам прийти на вечерю. Але її довго не було, і Черниш сам пішов по неї у санітарний взвод. Дівчина з санітарами вже йшла на вогневу — там мало прийти поповнення. За ці кілька годин вона змінилась, уникала розмови з Євгеном. Здавалось, що між ними назавжди став Брянський.

На передову надходило поповнення. Танки почали тіснити підводи Хаєцького. Спочатку старшина сварився, а потім пішов знайомитись із сусідами. Розповідав танкістам про свій винятковий полк, про обдарованих командирів і бійців. Виявилось, що бригада танкістів нітрохи не гірша за полк Самієва. Вони запевнили Хому, що це останній бій. Мова про закінчення війни заполонила думки Хаєцького. Повертаючись до своїх, він поділився новиною з Маковеєм, який у цей час мріяв про Шуру (вдень під час відвідин їхньої роти вона привселюдно жартома розцілувала хлопця). Телефоністові було цікаво, що особливого Ясногорська знайшла в Чернишеві, обравши його після смерті Брянського. Розглядаючи лейтенанта, який заглянув у його окопчик, Маковей для себе відзначив, що Євген — найкращий з офіцерів полку.

З передової почали надходити перші поранені. Черниш дізнався від них про Шуру, турбуючись за її життя.

Перед боєм Хаєцький вперше в житті стояв у повний зріст, не боячись вибуху чи ворожої кулі. Від цього він зріс у власних очах.

О шостій ранку розпочався бій. Мінометною підготовкою керував Черниш, вперше було застосовано його метод швидкісної стрільби, який дав дуже хороші результати.

У цьому бою під час форсування австрійської річки всі роди військ злагоджено виконували свої функції, підтримуючи один одного.

Черниш побачив попереду Ясногорську і пішов їй назустріч. Маковей прагнув привернути увагу дівчини на себе, та вона його не чула.

Проходячи повз убитих солдатів ворожої армії, Шура морщилась, уявляючи, що серед них є ті, хто в 1941 році розпочинав цю війну.

Визволене чеське місто, з радістю зустріло переможців. Хома жваво спілкувався з місцевим населенням.

Робітники заводу сказали, що хазяїн втік, а союзницька авіація розбомбила все після того, як німців вже не було. Чехи вболівали за свої підприємства, бо вони мали залишитись народові.

Пообіцявши розібратись, Хома наздогнав Воронцова. Той пояснив старшині, що великим капіталістичним державам не вигідно, щоб у таких країнах, як Чехія, розвивалась промисловість. Але договорити вони не встигли, бо політрука викликали в штаб.

У розмові з Козаковим Хаєцький дізнався про антифашистське повстання у Празі. Саме туди відправлявся тепер полк Самієва.

Вийшовши на шосе, бійці зрозуміли, що наші танки вже в місті, але не втрачали надії і самим стати на допомогу повстанцям. Розвідники вирвались далеко вперед. Але полк чомусь затримувався за поворотом. Це непокоїло Козакова.

«Коли б Козакова запитали, де кінчаються його суто службові, офіційні справи і де починаються особисті, то він тільки здвигнув би на це плечима. В полку для нього вже давно все стало особистим. Однополчани були йому кровною ріднею, зброя — ремеслом, прапор — родинною святинею». Тому, почувши на узліссі позад себе наростаючу стрільбу, він з розвідниками помчав назад.

Бійці стріляли в небо, обіймали один одного, над головами майорів прапор полку. Це була довгождана Перемога.

Самієв наказав припинити стрільбу, бо треба берегти патрони. Групи німецьких військ відмовились капітулювати і йшли на захід. Їх треба було наздогнати. Так що зброя була ще потрібна.

Але навколо вже був мир. Чеські дівчата заквітчали Шуру вінком і стрічками. Хаєцький віз у сідлі двох чеських дітей. З Ягідкою вітався старий чех. Люди братались з визволителями. Наших бійців тут чекали. Сагайда згадував загиблих, особливо Брянського.

Настрій у всіх був піднесений. Раптом почули команду, підготуватися до бою, бо праворуч з’явились ворожі танки. Це було 9 травня.

Ворожа колона наближалась на полк Самієва. Можливо, вона нашвидкоруч була зібрана із залишків недобитих угруповань. Це був ворог, який не думав капітулювати.

Полк приготувався до бою. Частина бійців, яка відірвалась від основної маси, не відчувала небезпеки і занурилась у лісі. Там була і Шура.

Передній німецький броньовик почав стрільбу по узліску. Заревли гармати...

Колону було розбито, але остання частина фашистського угруповання ринулась у ліси. Самієвці оточили ворога, змикаючи кільце. Есесівці вперто боронилися. Серед наших було багато поранених. Але після короткого бою мінометники взяли в полон більше німців, ніж було їх самих. Маковей захопив генерала і дуже цим пишався.

На шосе було людно, по долині бігали стривожені осідлані коні. Маковей впізнав Шуриного коня.

Шовкун із забинтованою головою, з очима, повними сліз, йшов назустріч мінометникам. На солдатській плащ-палатці автоматчики несли Ясногорську.

Шура перев’язувала комбата, коли фашист двома розривними кулями вистрелив їй у спину. Заквітчана вінками, які не встигла зняти під час бою, Шура лежала спокійна і вродлива. Поруч неї йшов убитий горем Черниш.

Маковей не міг прийти до тями — смерть дівчини приголомшила його.

Всіх загиблих у цьому бою поховали в одній братській могилі, визначивши дату: 9 травня 1945 року.

Черниш порівнявся з Маковеєм. Вони стали ближчими один одному, бо обидва любили Шуру.

Злата Прага в день Перемоги була і справді золотою. Тріумфували місцеві жителі і воїни-визволителі.

Всі люди світу по-новому тепер дивились на наших бійців. Солдат армії-визволительки, він — «великий справедливець, він власними грудьми захистив народи світу, по яких могутні розбійники мали пройтись потопом».

А полк Самієва йшов празькими вулицями. «Монолітною, зімкнутою колоною, при розгорнутім прапорі, обличчям до сонця... Таким пройде він через Прагу, на льоту карбуючи по стінах чеської столиці свої славетні указки. Таким вилетить він за місто, в золоту імлу далеких, незнайомих доріг. Випробуваний всім.

Готовий до всього».