«Хто тебе зобидив, любко?
Я із ним розправлюсь хутко,
Ворог твій — це ворог мій, —
І ведмідь вовчиці з вій
Витирати став вологу. —
Так хто ворог наш, небого?
От сідай за стіл мерщій —
Говори, та їж, та пий.
Я ж зготую зараз каву».
І привітницю лукаву
Як одну з найкращих дам
Він веде до столу сам.
Сам присунув їй м’ясива,
Сам налив їй кварту пива,
Сам приніс із льоху сік
І свіжісінький щільник.
Вмів ведмідь із себе вдати
Не когось, а демократа.
Та щоночі, скільки сил,
Грабував бурмило бджіл.
Хоч ведмідь ніби запросто
Пригощає милу гостю,
А у книжечці своїй
Пише він рахунок їй
Біля м’яса, біля сала.
Все вовчиця розказала,
Як брехала на Рябка,
Не жаліла язика.
На брехню своєї гості
Проревів ведмідь у злості:
«Я Рябкові й барану
Оголошую війну!»
* * *
Обтрусило небо зорі
Й народило день прозорий,
Річка гупнула веслом,
Встало сонце за селом.
Встала й лялечка Марина —
Чорні брівки, очі сині —
Гарно вмилась, одяглась,
За ворота подалась.
«Ти куди зібралась, дочко?» —
Вийшла мама із садочка.
«Я до сонця хочу йти».
«То ще трішки підрости.
Бо до сонця йти далеко,
От ходімо до лелеки —
Бачиш, він стоїть з дітьми,
Підійдем до нього й ми.
Він давно вже обіцяє,
Що нам братика придбає.
А родині лісника
Конче треба хлопчака».
Та й пішли мамуся й доня
До лелеки в оболоню —
Хай він гарного синка
Дасть родині лісника.
Саме в цю спокійну пору
Обережно до обори
Підійшов із лісу лис,
Він в зубах бумагу ніс.
Не якусь — на п’ять печаток,
Бо в ведмедя був порядок:
Як серйозне щось почать,
У папір тисни печать.
От так диво, що у звіра
У зубах не м’ясо й пір’я,
Це ж з яких, подумать, пір
Споживає лис папір?
Притулившись до обори,
Лис вклонився всім у дворі,
Далі витяг з рота лист
І розкрив свій вчений хист.
«Всім джентльменам і всім ледям
З канцелярії ведмедя
Я приніс універсал.
Справедливий гнів і шал
Вкарбував тут наш правитель,
Благодійник і навчитель.
Він Рябкові й барану
Оголошує війну!
Завтра вранці о четвертій
Хтось зустрінеться зі смертю,
Як указ і лист велить,
Проти вас стоїть ведмідь,
Вовк окривджений, побитий,
І кабан, і лис Микита —
Це мене давно так звуть.
Прощавайте, час у путь.
О, забув сказать ще слово:
Бій призначено в діброві,
Де колише дуб віки,
Де в дзвіночки б’ють струмки.
Тяжко буде біля дуба
І Рябкові, і Рахубі.
Чи у вас знайдеться рать?» —
Умирать, так всім вмирать.
Знає хитрий лис Микита,
Як дрібноту укусити.
Хто ж прийде на бій із них?
Вже нема таких дурних.
Він на півня глянув ласо:
«Качур — теж солодке м’ясо».
І зітхнув підступний лис,
Та й з бумагою у ліс.
У оборі стало тихо:
Кожен чув — надходить лихо.
Що ж робити? І яка
Буде тактика Рябка?
Чи тримати оборону?
Чи ударить всім загоном?
Як ударить, як почать,
Щоб злякать ведмежу рать?
Зажурився наш Рахуба —
Продірявлять завтра шубу.
Шаль себе і жаль малят,
Бач, який вовцюга кат.
Та що буде, те і буде —
До останку битись буду.
Як вже гинуть, то в бою.
Вовка ж рогом підкую.
З півнем Мурчик сів і плаче,
А його втішає качур:
«Як гуде, гримить гроза,
То поганий друг сльоза.
Хоч у нас сили й маленькі,
Всі у бій підем раненько,
Нападем на розбишак.
Так-так-так! Так-так-так!»
Хто за це, а хто супроти?
«Я за це!» — ожив наш котик.
Півень гребенем тріпнув:
«Я без вас ніде не був».
Відлягло Рябку від серця,
Не злякались друзі герцю.
Думай, мисли день і ніч,
Як важку зустріти січ.
Саме в цю нелегку пору
Нагодивсь лісник із бору.
А за ним ішов слідом
Красень лось.Він з лісником
Вже давно приятелює,
Навіть інколи ночує
Біля стогу чи стіжка
На подвір’ї лісника.
|
