Реклама на сайте Связаться с нами
Твори українських письменників

Михайло Стельмах

Лісова казка

ЗА НАРОДНИМИ МОТИВАМИ

На главную
Твори українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
Творчість Михайла Стельмаха
Ось тоді на вищий рівень
Забиравсь поважно півень —
Звірю він сідав на ріг
І пишавсь, як тільки міг,

Ще й прибріхував: «Ми з лосем
Біля зрубу трави косим,
Вже сінця вгребли стіжок —
Лось від мене ні на крок...»

Як пройшов лісник подвір’я,
То побачив: птицю й звіра
Облягла тяжка печаль.
Хто ж лихий заніс нам жаль?

Чи не вдерся хтось із лісу?
Бо Полісся — це Полісся.
І вже руки лісника
Гладять нашого Рябка.

«Ти чого сумуєш, друже?
Чи втомивсь, чи занедужав?
Чи прочумався Хапець
І удерся до овець?»

Розказав усе толково
Наш невтомник лісникові
Й зажуривсь собі ураз:
«Невелика сила в нас».

Посміхнувсь лісник добряче:
«Все це так. Чому ж, одначе,
Славних друзів ти забув?
Я про них слівця не чув.

От чого ніхто і досі
Не побіг із вас до лося?
І до кізок, до зайців,
До синичок, до щиглів?

Кажуть, силу ломить сила,
Тож берись мерщій за діло.
Воювать, так воювать —
Дружно бити вовчу рать!..»

Ранній ранок, тіні сірі,
Скоро, скоро вже чотири.
Войовнича в лісі рать
Жде наказу воювать.

Всі зібрались біля дуба,
Всі паюють вже Рахубу,
Бо в жилавого Рябка
Якість м’яса не така.

«Шерсть в Рахуби дуже гарна,
Не змісіть її намарно, —
Попередив всіх кабан, —
З шерсті я зроблю жупан,

Ще й свині я помаленьку
Витчу кофту і сукенку.
Наведе свиня ажур
І полізе до баюр».

«Шерсть згодилась би й лисиці!»
«Не лисиці, а вовчиці!» —
Так гарикнув люто вовк,
Що відразу лис замовк.

Лиш ведмідь годинник слуха —
Приладнав його до вуха:
Як ударить перший дзвін,
То останнім стане він

Для Рябка і для Рахуби.
От і дзвін ударив любо,
Та здригнувсь ведмідь чогось.
В лісі трапилося щось!

Тупіт, гук, лементування,
Спів страшний, страшне гарчання
Лось поблизу вже кричить:
«Де ведмідь! А де ведмідь?»

Хтось злетів над деревами:
«Він під нами! Він під нами!»
Кулемет озвавсь: «Так-так!
Бийте, бийте розбишак!»

«Хай ведмідь іде на м’ясо!»
«З кабана ж будуть ковбаси!»
«Так-так-так! Так-так-так!»
З переляку вовк закляк.

«Військо йде на нас велике —
Скільки зброї, скільки крику!
Не витримує земля». —
Та й гайнув з лісів в поля.

А ведмідь махнув на дуба.
З переляку нову шубу
На гілляках розідрав,
Ще й годинник з вуха впав.

Хто ж йому оплатить втрати?
Нащо біг він воювати?..
Це б провчить вовчицю слід,
Бо зведуть жінки ведмежий рід.

Де ж подітись кабанові?
Є торішній лист в діброві.
От забравсь кабан у лист —
Тільки з листу видно хвіст, —

І тремтить, щоб на ковбаси
Не пішли його запаси.
В нього ж сала пудів з п’ять —
Нащо дурню воювать?!

А хитрющий лис Микита
Так й не знає, що робити,
То заліз у бурелом,
Вкривши голову хвостом.

Лису теж тепер не з медом.
Нащо він зв’язавсь з ведмедем?..
Щоб не стратити свій вік,
Перейти б на другий бік?!

А на галяву до дуба
Вже ідуть Рябко, Рахуба,
Мурчик, півень, качур теж.
«За ведмедем, нівню, стеж!»

«Та шукайте курохвата,
Щоб не ціливсь на ягнята,
Щоб костями ворог ліг,
Я вгачу у нього ріг!»

У цей час комар носатий,
Що уміє тільки ссати,
Кабана шпигнув у хвіст,
Ворухнувся хвіст і лист.

Зміркував наш кіт, що в листі
Сірі миші завелися,
Та й схопив у зуби хвіст,
А кабан у крик, у виск,

Бо здалося бідоласі,
Що піде він на ковбаси.
Та й гайнув кабан у ліс,
Осипає з сала лист.

З переляку Мурчик любий
Опинивсь за мить на дубі.
Як злякається ведмідь, —
По гілляках вниз летить

Та на лиса обірвався.
Лис подумав, що впіймався,
Завищав, що він не він,
Що прийшов він на поклін

В славний табір перемоги.
Так ведмідь його за ногу —
Й за собою поволік:
«Вкорочу тобі я вік...»

А друзяки наші щирі
Посміялися у міру
Та й гарненько, любо, миром
Подались до лісника...
От історія яка!