А маму звуть Петрівною,
По гречці — королівною!
В матусі є бригада,
Земля побіля саду,
А на землі врожай
Росте на цілий край.
А люди кажуть дивно:
«Росте у нас Петрівна
На пшеницях, на просі,
На житі, на горосі,
На гречці чорнокосій!»
Виходить, Ріст не в річці, —
Він ходить у пшеничці,
Він ходить в житі, в просі,
В чубатому горосі,
У гречці чорнокосій!
Коли б із Ростом стрітися,
У пояс уклонитися,
Сказать йому тихенько:
«Це я, мала Оленка,
Росте у мене мама,
Настуся із книжками...
А я усе — як лялька,
На себе глянуть жалко!..
Мене не пишуть в школу,
І не беруть у поле,
І не везуть з бригади
У Київ на наради...
Сиди лиш біля дому, —
Кругом біда малому!..
Я прошу вас у гості
І прошу трішки росту.
Мені б лише почати
Настусю доганяти,
А далі вже дарма —
Я виросту сама
На пшеницях, на просі,
На житі, на горосі,
На гречці чорнокосій...»
За тихою полянкою,
Над річкою Веснянкою,
За садом-виноградом
Скриплять-дзвенять уключини,
Деркач озвавсь заучено,
Машина йде по двору,
І мама скоро-скоро
В свої поля збирається —
Це ранок починається.
Я хочу теж в машину,
На поле, у долину,
Де дядя Ріст гуляє,
Де все-усе зростає.
Беру мерщій хустинку,
І ляльку, і корзинку, —
Скоріш до тину з хати.
З машини всі дівчата
Сміються наді мною:
«Куди нам із тобою?»
«Куди нам із малою?»
«А я в бригаду вашу!..»
«Ще мало з’їла каші,
Іще рости, Оленко,
Бо зовсім ти маленька!»
|
