Климентій Зиновіїв

Реферат

Климентій Зиновіїв народився, певно, в середині XVII ст. (кінець 40-х — початок 50-х pp.) на Правобережній Україні. З малих років Климентій зазнав поневірянь і злигоднів, як бідний сирота, що не мав ні покровителів, ні рідних: «а сей благодетелей и родов не мает». Саме тому й учитися йому було нелегко: адже «нищый школяр» і «нищый спудей» мусив сам піклуватися про себе і заробляти собі на життя. Ні з творів Климентія, ні з інших, сучасних поетові, джерел ми не можемо точно визначити, яку і коли одержав освіту письменник, його глибоке розуміння поетичної теорії не могло з'явитися само по собі. Ці знання поет міг одержати, навчаючись в одній із тодішніх колегій, чи навіть здобути самотужки, читаючи сучасні йому друковані і рукописні книги, а читав він, за власним зізнанням, багато і змолоду (в «прошлых летах»), і «посред века», і в старості. З творів Климентія видно, що він добре володів польською мовою.

Оскільки Климентій писав про сучасні йому життєві факти і явища, то й посилався він у своїх творах як чернець правовірний на «святе писаніе», на різні «старовечні книги». Але найбільшим авторитетом поет вважав простий трудовий народ (як «посполите мовят») і народну творчість — «рече приповест», бо сам він вийшов з народних низів, інтереси яких були йому рідні і дорогі, і їх захист Климентій вважав першочерговою найблагороднішою і потрібною справою.

Можна припустити, що Климентій Зиновіїв все ж одержав освіту священика, одружився, був деякий час попом, але, мабуть, рано став удівцем, постригся в ченці і дуже тяжко переживав свій стан. Щиро автобіографічним є його вірш 152-й «О священниках свецких вдовствуючих», у якому поет закликає попа «шановати жону»: «Прето, попе, попаде не бии, леч все прощаи: и жеб жыва до смерти твоеи была, бога благай», бо, якщо «лучит ти овдовет» чи «при старосте твоих лее», то «будеш жалет»,

Климентій став ченцем замолоду, і, як «убогий чернець», він в монастирі потрапив у скрутне становище, бо (пише він у 113-му вірші):

Автор досить яскраво показує соціальні суперечності і класовий антагонізм серед чернечої «братії», де проповідувалась тільки на словах «любов до ближнього», а насправді бідні ченці зазнавали таких же поневірянь, гніту і експлуатації, як і світські покріпачені селяни. І тому з явною іронією і навіть сарказмом звучать звернені до бога слова у наступних віршованих рядках, де автор малює узагальнюючу важку картину соціальної нерівності і безправного становища бідного трудового народу, підтверджуючи свої висновки народним прислів'ям:

Пізнавши чернечу неволю, страждання, гніт і експлуатацію, Климентій пише (вірш 112-й) про порядки в монастирях як «совершен дознавец; и над всех в нем страдалцев беднеишии страдалец», бо навіть з «басурманскои» (турецької) неволі можна звільнитися, «а з чернецства до смертии не освобождают». І, як «чесний чернець-законник», Климентій змушений був змиритися з думкою, що залишити монастир неможливо, бо

Зате доброзичливий і справедливий захисник народних інтересів, особливо бідних і скривджених трударів, Климентій Зиновіїв застерігає «хотящых в чернечество»:

Вірячи в «потойбічне царство і блаженство», Климентій заради цього терпів свої страждання в монастирі, змирився з ненависним йому монастирським пеклом, де доводилося зазнавати «безвинне и по вине премногія зело напасти и скорбы».

Хоч Климентій був дуже хворобливою людиною і, як він сам зауважує, «сын людзскіи все немощи познал», був виснажений стражданнями і фізичними, і душевними, все ж він виявляв високі моральні якості, любив життя і людей, прославляв їх працю, правдиво відображаючи соціальну нерівність, класові суперечності, засуджуючи дії багатих і захищаючи інтереси та права знедолених.