|
У 35 віршах (№ 29—63) — «От зде починаются верши о людех злых» — поет подає цікаві характеристики і малює образи, породжені соціальними умовами життя і класової боротьби народу. Тут і злодії, і наклепники, і спекулянти-здирники — нечесні продавці змішаного з водою вина і горілки, «особ наклепы творящых піющым для душегубных им прибытков». У цьому саме циклі Климентій вмістив і «О идучих на слободы людех» (№ 38), який виходить за межі творів поета, вихідця з бідняків, сироти, «голыша» і «бедаша», захисника інтересів трудящих поневолених мас, але разом з тим яскраво свідчить про суперечності в світогляді письменника, який, будучи ієромонахом, інколи засуджував тих, що виступали проти існуючого ладу:
Поневаж не хотев пуд ким був чинит повинност:
обдери и хоч забии за тую учинност.
Бог за бунтовника як мовят не повесит:
але и нагородою еще потешит...
|
Та переважна більшість творів Климентія Зиновієва — це яскраві реалістичні малюнки сучасного письменникові життя, сатирично-викривальні вірші про «сильних света сего», про експлуататорів, поміщиків-кріпосників, які розширювали свої земельні володіння за рахунок загарбань і покріпачення вільних ще селян і козаків, про орендарів, торговців і лихварів — здирників і експлуататорів безправних трударів міст. Звичайно, у цілій низці творів автор викриває і загальнолюдські пороки і вади, засуджує антиморальну поведінку і вчинки, він, зокрема, піддає осудові «волочащыхся чернцов», козаків, «не годных похвалы», кримінальних злочинців і вбивць, говорить «о злобе людей памятозлобных урядових»:
Если кто озлобленных сырот не прощает:
такому сам господь бог до зела отмщает.
Кром сыроте скорбному из мосту да в воду:
а нехай бы на свого кождый позрел вроду.
|
Дванадцять віршів (№ 64—75) складають цикл «Се же о людех добрых, побожных, милостивых, ласкавых и о страннопріемных». Особливо цікавим є вірш «О друзех зычливых», у якому, як, до речі, і в багатьох інших своїх творах, Климентій щедро використовує народнопоетичну творчість, образно узагальнюючи такий моральний критерій доброзичливості, щирої дружби:
З давных часов приповест тая то пробувает:
не меи собе сто коп як сто другов поведает.
Бо сто коп як то мовят гроши слына:
а друзы не забудут, як якая годына.
|
Досить цікавими і найбільш цінними з ідейно-художнього боку є 24 вірші (№ 76—99), які входять до циклу «О богатствах, и о нищетах, и о нендзах, и о скорбех, и о печалех, и о мятежах». У вірші «О убогих людех» поет досить лаконічно, але повно малює, подібно до Івана Вишенського, контрастну картину соціального становища бідного і убогого, з одного боку, і пана-експлуататора, який «судям очи мздою забивает», з другого.
О горе бедным людем убогим на свете:
же не могут скутечно радости имети.
А богатому аще и скорб часом ткнетъся:
то в том же ему часе рыхло и минетъся.
Бо богач очи мздою забивает:
и тоею до конца оных ослепляет.
А убогий неборак хоч мало споткнется:
певне победенному дармо не минется.
|
Правдиво показуючи і засуджуючи класову нерівність, продажність і хабарництво тогочасного суду і виступаючи на боці убогого і бідного, Климентій не спроможний був зробити узагальнення і правильний висновок про поліпшення становища убогого зміною соціальної системи життя, а говорить тільки про те, щоб бог, мовляв, бідним «допоміг», відібравши частину багатств у багатіїв.
В іншому вірші (№ 77) «О мятежном житіи человеческом, и о убожестве» поет справедливо вказує, що:
Кгды ж свету и земле нет конца здается быт:
а не знайдет убогий где безскорбно пожит.
|
Але, малюючи важку картину життя бідного, пригнобленого селянина чи міщанина, Зиновіїв утверджує тодішню соціальну систему (№ 89, «О богатстве и о нищете»):
Кождыи бы хотел себе також богатым быт:
але мусет на свете так жит як набежит.
|
У цьому ж вірші, будучи вірним принципові в основному правдивого показу дійсності, поет зображує тяжку роботу бідного, який не має права розпоряджатися плодами своєї власної праці:
А иныи хоч през ввес век труды полагает:
а еднак победенник мало чего мает.
І день от дня працует и не может мети:
тылко мусет бедный хоч и не рад терпети.
|
Вірш 90 — «О убогих и о богатых» — присвячений не тільки показові стосунків між паном і його кріпаком, а й широкому питанню ставлення представників панівного класу, козацької старшини, поміщиків-феодалів до бідних селян, міщан, наймитів:
Що далеи на свете горш беда наставает:
же убогии человек во всем погибает.
Хоч может бедныи в людеи що и заробити:
то богатыи не хочет слушне нагородити.
|
|
|
