Лірична поезія XVIII ст.

Реферат

З поетичної конструкції твору чітко вимальовується його основа. Проте автор далекий від стилізації. Він прагнув самостійно розкрити тему, яка була не новою ні в народній пісні, ні в книжній. У наведеному уривку бачимо чотири зіставлення людини з природою. Вони гармонійно злиті з текстом, сприяють розкриттю поетом внутрішнього світу людини. Паралелізми створюють сумний ліричний настрій. Це надало творові популярності серед співців-бандуристів. Була ця пісня і в репертуарі Остапа Вересая.

Аналогічне можна простежити і в книжних піснях «Ой, що ж мені з тебе, що ти сидиш коло мене», «Далек ти полинеш» та ін.

Складаючи тексти пісенних творів, українські поети часто стилізували їх під певні народнопісенні мелодії, а також картини та ситуації. Інколи автори таких пісень навіть у примітці зазначали, що написана ними пісня співається на мотив такої-то відомої фольклорної пісні. Зрозуміло, що в різних поетів цей процес проходив по-різному. В одних він був самостійним, і тоді їх твори діставали визнання, в інших — виходила пересічна стилізація, й, звичайно, такі твори не витримували іспиту часу.

Помітно, що найбільше книжних пісень було про кохання: герой їх нещасливий парубок, часто сирота, який кохає дівчину, але через бідність або злих воріженьків не може з нею піти до шлюбу.

Особливу групу серед книжних пісень складають гумористичні. Окремі з них були досить популярними, а пізніше стали народними. Так, у пісні «Стукнуло, грянуло в лесе: комар з дуба свалился» звучить сатира на старих іменитих козаків. Сатирично, але не різко зображується картина сутички п'яного селянина з владною дружиною в пісні «Пьян я иду, моя голубонько».

Відомою була «Піснь мандрованого ляха з Варшави», в якій гоноровитий шляхтич виведений в сатирично-гумористичному плані. Панич не привітався із селянином і його дружиною. Селянин же привітав його і «за чуприну вихитав». Зустрівши в полі орача, «гадав ляшок до півдня», чи йому вітатися з хлопом чи ні. Орач тим часом сам привітався, а потім до погонича кинув:

У книжних гумористичних піснях XVIII ст. виведена ціла галерея образів. Йшлось в них про цікаві пригоди козаків, селян, змальованих у гумористичному плані, але в багатьох творах сатирично зображувались вороги трудящих мас, зокрема польська шляхта, яка принесла колись і завдавала ще й тепер українському народу багато лиха.

Літературна пісня XVII—XVIII ст. пройшла складний шлях розвитку, на якому раз у раз виникали різні перешкоди — церковщина, схоластика. Поети легко піддавались впливові фольклорної ліричної пісні. Можна сміливо твердити, що без фольклорної лірики, її образності, ритміки, сюжетних ситуацій, мотивів поява такої кількості книжних пісень на Україні за доби феодалізму, була б неможливою.

Увібравши образність і психологізм народної лірики, кращі книжні пісні XVII—XVIII ст. піднялись досить високо. Вони не абстрактно, а художньо конкретно змальовували характер людських взаємин, розкривали людяність, роздуми і переживання ліричних героїв. У книжних піснях висвітлювались гострі суспільні проблеми тогочасного життя, виражались думки і почуття людей. Наслідуючи багату систему образності народних пісень, давні поети-піснярі прагнули втримати свої твори на тому естетичному й етичному рівні, на якому вони були в народній ліриці.

Звичайно, в багатьох книжних піснях XVII—XVIII ст. було чимало штучного. Так, помітне захоплення їх авторів формальною стороною пісенної поезії — тяжіння до різноманітних строфіко-ритмічних форм, що були незвичними для пісні. Художній рівень таких пісень досить низький; у них часто трапляються невдалі вислови (наприклад, «моя слична дама мене покидает», «несуть кости на сушу, рыбойки з'їдят тушу», «людская ценсура не шкадит» і т. д.).

Ліричні вірші на Україні в XVII—XVIII ст. мали порівняно обмежене поширення і носили переважно духовний характер. Особливо активізується процес створення духовних віршів у другій половині XVIII ст., вони дійшли до нас в основному в анонімному вигляді. Причиною появи цих віршів було те, що українське духовенство за прикладом католицької Польщі прагнуло створити свої пісні всупереч народним. Такі релігійні твори здебільшого писались народною мовою, звичайно з домішкою великої кількості церковнослов'янських слів. Народна мова була одним із чинників, що певною мірою забезпечувала успіх духовним пісням.

В українській ліричній поезії XVIII ст. з'явилось багато поетичних імен як із числа служителів церкви, так і з середовища світських людей. Звідси й така помітна тематична строкатість духовної поезії. Тут знаходимо і сухі богословські псальми, канти, і твори на релігійно-побутову тематику, і духовні поезії, близькі до народних ліричних пісень.

Серед поетів, авторів духовних віршів, зустрічаємо відомих українських письменників — Д. Туптала, В. Ясинського, С. Яворського, І. Величковськога та ін.

Духовний вірш на Україні мав довгу історію. Відомі окремі його зразки, що сягають початку XVII ст. Його різновиди — псальми і канти — активно використовувались «мандрівними» студентами (вони й були авторами багатьох духовних віршів) у народних вертепних драмах, інколи їх інтерпретували, наповнюючи сюжет світським змістом. Ще частіше це робили народні співці — лірники та кобзарі. Вони наближували псальми до інтересів народу, часто поєднували їх з мотивами народнопісенних творів, насичували їх психологічними інтонаціями.

Про певний інтерес до духовних віршів справедливо вказував М. Горький: «Духовний вірш для нас може бути цікавим настільки, наскільки в нього проникли давні впливи... фольклору, наскільки він відображає вплив фольклору». Разом з тим важливо простежити, як у цих творах відбились проблеми життя народних мас.

Серед духовної віршової літератури зустрічається ряд творів з побутовою й історичною тематикою. В цих віршах часто трапляються елементи народнопоетичної творчості. Зрозуміло, що зміст кожного духовного вірша-пісні був підпорядкований вираженню релігійної ідеї.

Вираження релігійності в уніатських і православних духовних творах мало значну амплітуду. Уніатські вірші відзначалися чіткою богословською ідеєю, жодних відхилень від якої не могло бути. Це особливо є характерним для «Богогласника», збірника уніатських пісень.

На Русі здавна були відомі повчальні православні псальми про благочестиве життя, про каяття грішників, страшний суд тощо. Наприклад, про це йшлося в піснях «Олексій чоловік божий», «Про Йосифа прекрасного» та ін. Їх співали лірники, бандуристи, «каліки перехожі». Згодом під впливом уніатських пісень виникають і православні. Це були твори напівсвітські, напіврелігійні, напівкнижні, напівнародні. Оформлюється і їх тематична структура: з'являються псальми з історичним, побутовим змістом, сирітськими мотивами тощо.

Багато православних віршів-псальм українські поети написали на сюжет апокрифічного оповідання про Ірода. Автори доводили цей текст до виняткової виразності, трактували його так, що в ньому легко вгадувалась сучасність — картини народного лиха, принесеного на українську землю татаро-турецькими та шляхетсько-польськими загарбниками. Художнє опрацювання тексту здійснювалось у фольклорному руслі. Так, наприклад, у псальмі про Ірода, опублікованій Франком, воїни Іродові малих дітей