Лірична поезія XVIII ст.

Реферат

У псальмі не стільки йшлося про анахронічну біблійну подію, скільки вирізьблювалась картина звірств іноземних варварів на Україні. Вона начебто була описана автором з натури.

Поширеною серед народу була псальма на теми страшного суду. Співців і слухачів приваблювало в цих творах не зображення самого суду, а те, кого він першими судитиме, — насамперед представників заможного класу, експлуататорів. У одній із таких пісень читаємо: судитимуть

Автори віршів наголошували на тому, що в першу чергу на страшному суді судитимуть багатих. Мотив, таким чином, набував соціального звучання.

Дуже часто в духовні вірші проникають сирітські мотиви, роздуми про прийдешню смерть. У кращі духовні вірші під впливом життя впліталися соціальні буденні мотиви, зокрема пов'язані з душевними переживаннями людини, що особливо робило ці твори популярними серед широких мас.

Визначне місце в давній українській духовній літературі займає «Богогласник», збірник уніатських релігійних пісень.

Уніати-базиліани, оволодівши Почаївським монастирем і відновивши в 1720—1725 pp. тут друкарню, починають друкувати книги пропагандистського напряму і змісту, щоб навернути український народ до папи римського. Вони видають «Собраніе припадков и духовным особам потребное», «Богословіе нравоучителное», «Семя слова божія» і т. д. Базиліани задумують використати багатющий матеріал рукописних пісенників і надрукувати пісні в такій інтерпретації, щоб їх можна було співати і в церкві, і під час діяння релігійних свят.

Перше видання такого збірника було здійснено в 1790 р. До нього ввійшло чимало написаних набагато раніше творів українських поетів. «Богогласник» став своєрідною хрестоматією українських духовних віршів.

Видання «Богогласника» було начебто підсумком релігійно-поетичної творчості XVII—XVIII ст. і майже кінцевим пунктом в історії розвитку української духовної поезії. «Богогласник» набув великої популярності серед народу. Франко писав: «В усій давній українській літературі до Котляревського не було популярнішої книжки, як «Богогласник».

Основною ідеєю «Богогласника» було відтворення скорботи і печалі людини, її прагнення покаятися і виправити своє життя, позбавитися гріхів. То й були ті естетичні та етичні засади, які пропагувались уніатами. Саме це відкривало двері до збірника творам із психологічними і моральними мотивами. Однак вірші піддавались досить продуманій психологічній обробці: з них витравлювалось або видозмінювалось те, що стосувалось проблем світського життя. Тематична послідовність викладалась у такий спосіб, щоб твір набув чіткого релігійного спрямування.

Так, наприклад, у вірші «Сколько живши на семи свете, потреба умрети» про життєві проблеми (смерть, багатство) автор міркує з позицій світської людини. Увівши вірш до «Богогласника», укладачі збірника зробили в його тексті істотні зміни: окремі рядки випустили, ключові, світські за ідейним навантаженням фрази наповнили релігійним змістом і мотивами, загалом позбавили текст соціального звучання. В переробленому вигляді світські фрази втратили свою індивідуальність, життєвий смисл і стали виконувати функції допоміжних важелів у художньому вияві релігійних ідей.

Подібні «хірургічні» втручання робились майже з кожним віршем, введеним до «Богогласника». Віршам надавали ритмічної стрункості, часто стилізуючи їх під народні думи, колядки. Уніати особливо піклувались про милозвучність своїх пісень, прагнули, щоб звучали в унісон з відомими народові творами — колядками, піснями, думами. Це сприяло запам'ятовуванню народними масами духовних пісень, робило «Богогласник» популярним.

Редактори «Богогласника» добре розуміли, що образність є важливим елементом, який сприятиме популярності та ідейній переконливості пісень, і при «доробці» творів намагались зберегти їх художні засоби. В піснях зустрічаємо фольклорні символи, метафори, колядкові образи тощо.

Таким чином, популярними ставали тільки ті духовні пісні, тематична структура яких, ритміка, образна система ставали звичними і близькими за аналогією до народнопоетичних творів. Саме це, а не інше було визначальним у певній популярності «Богогласника» серед широких народних мас.

Давня українська духовна поезія — данина часу. Але в літературному процесі доби феодалізму їй належало не останнє місце, вона була невід'ємною часткою культурного життя народу, відображала не тільки його релігійний світогляд, а й частково рівень його соціальних поглядів.

Духовна поезія не була однотипною. Це особливо помітно в православній духовній літературі. В псальмах чи не найповніше виразилась суперечливість релігійної людини нижчого стану періоду феодалізму: поруч із релігійними квестіями в творах йшлось про складні життєві проблеми, розв'язання яких не залежало від церкви, історичні події тощо. Цікавими були взаємозв'язки таких псальм і народнопоетичної творчості. Безперечно, що такі твори писали поети з демократичними поглядами.

З'явилось чимало народних пісень та віршів про Семена Палія, легендарного полководця.

У другій половині XVIII ст. складають оди українські поети. Зокрема, Михайло Козачинський пише панегіричні оди на честь цариці Єлизавети Петрівни. Вихованець Києво-Могилянської академії Ігнатій Максимович створює «Оду на первый день мая 1761 года».

В оді на перше травня 1761 року Ігнатій Максимович оспівує прихід весни, працю хлібороба, його надії на майбутній урожай. В ідилічній картині малює життя селянина, якого полонило весняне сонце, оновлене буяння природи:

Автор далекий від розуміння характеру життя трудової людини в класовому суспільстві, експлуатації. Такі ж ідилічні описи зустрічаються й в інших місцях оди, зокрема у змалюванні проведення весняних свят.

В цілому ж ода Максимовича є помітним явищем в українській літературі XVIII ст. Особливо вона цікава своєю поетикою, зокрема римуванням.

У XVIII ст. посилюються російсько-українські зв'язки в галузі літературної лірики. Стають досить популярними серед широких кіл російського народу українські ліричні пісні та вірші. Народні пісні потрапляють у рукописні російські пісенники та друковані збірники (Трутовського, Львова-Прача, Чулкова, Новикова та ін.). Навпаки, в українських збірниках часто зустрічаються російські народні пісні та вірші російських поетів.

Українська лірична поезія XVIII ст. багата ідеями, темами і різноманітна за жанрами. В її розвитку помітна перевага передової соціально-політичної течії над старою релігійно-моралістичною та панегіричною течіями. Прагнення вирватися з книжної заскорузлості, панегіричної традиції було притаманне передовим поетам. Лірика XVII—XVIII ст. має велике історико-літературне значення як один із чинників наближення українського письменства до народних мас.