Реклама на сайте Связаться с нами
Скорочені твори українських письменників

Сава Чалий (скорочено)

Іван Карпенко-Карий

Трагедія в 5 діях і 7 картинах

На главную
Твори українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
ДІЯ ЧЕТВЕРТА

КАРТИНА ТРЕТЯ [...]

Пуща. Печера в скелі.

Ява I

Медвідь і Грива; вилазять з печери.

Грива. Якове! А ти на дереві?

Голос. Сидю в гнізді й чатую.

Грива. Чатуй, чатуй! Ти хоч і кривий, а ухом своїм та оком нас оберігаєш більш, ніж шаблею.

Голос. Я чую десь далеко їдуть верхові, але не видко ще.

Грива. І дасть же Бог такеє око й ухо!

Голос. Еге. Отже, й не вгледів, як з-під землі винирнув якийсь чоловік і сюди прямує.

Грива. Один?

Голос. Один.

Грива. Один, то байдуже! Це, певно, не ворог! (З-за кущів витикається голова). Хто там?

Медвідь (виходить). Я!

Грива. Медвідь! Здоров, брате! (Обнімаються). А ми вже думали, що ти десь згинув.

Медвідь. Мало не згинув.

Грива. Півгоду ми тебе не бачили. Де ж ти пробував?

Медвідь. Після того, як Сава кіш наш зруйнував, я з купою малою скрізь хазяйнував, поки той ірод Сава не наскочив.

Грива. Харциз!.. Зрадник!.. Падло!.. Унадився до ляшеньків у Польщу паном жити...

Медвідь. Та й ловить гайдамаків по степах... та ще, іродів син, що вигадав: скрізь універсали розіслав і кличе гайдамаків до себе, даруючи їм землі і вільготи.

Грива. Знаємо ми ті вільготи! Ляхам, виходить, на користь, щоб працювали.

Медвідь. А так. Половина мого загону пішла до нього, та й показали схованку нашу, а він наскочив і всіх половив. Здається, я один тільки й втік.

Грива. Немає гірше як свій: зна всі фіглі; нікуди не сховаєшся від нього.

Медвідь. Він носом чує гайдамаків.

Грива. Ну, знаєш, ловить вовк, ловить, але ж і вовка піймають.

Медвідь. Ох, він, брат, характерник. Ніхто Сави не піймає, хіба сам Гнат.

Грива. Мабуть, що так. Отже, визвався Кульбаба, пішов, щоб стратить Саву, і чутка пропала. Потім знову Горицвіт пішов — і того нема. А місяць тому послав Гнат Дороша Кравчину; цей, кажуть, з чортами наклада: одначе щось і Кравчини нема довго.

Голос. Наші під'їздять. А далеко ще один чоловік манячить. Темніє, не бачу.

Медвідь. Поки дізнаємось, де Сава, гляди, щоб не дізнавсь він, де ми.

Грива. Ні, у пущу цю він не піткнеться, хитрий лис; більш на засідках, та зненацька, а тут прийдеться в ручки. Між цими скелями, та в норах цих, як світ стоїть, то, певно, ще ніхто не жив, а тільки звір водився і тут ховався. Ми тут убили аж двох медведів і одняли у них цю хату для Медведя.

Медвідь. Для мене б то.

Грива. Еге! (Сміється).

Медвідь. Сава у нас одняв, а ви у медведів?.. Безпечне місце; а жаль, брат, старого коша у Чорнім лісі.

Грива. І тепер ще така кипить у грудях злість, коли згадаю Саву, що сам себе, здається б, удавив.

Медвідь. І як то сталось так, що Сава зруйнував у ніч одну такий значний і сильний кіш?

Грива. Зрада, як гадюка, підкрадеться і вкусить! Ви ото пішли з Гнатом на Немирів, а я зостався наказним... Не ждали ми, не відали і не гадали нічого того, що сталось! Ми ж всі тоді думали, що Сава з тієї образи, що Гната кошовим настановили, подався з писарем своїм у Січ — і байдуже! Як повсякчас, так і тоді — скрізь варта... А самі безпечно спали. Тільки диявол Сава тоді не спав. Порізав всіх вартових, обмотав прядивом, намоченим у смолу, навколо дерева, поклав під курені смолянії клубки і запалив!.. Прокинулись... Кругом огонь — як пекло, ліс палає, а з чого воно сталось — не знаємо, і кинулись рятувать скарби та утікать... Багато тоді наших Сава половив... (Голос: «Наші недалеко»).

Медвідь. Бусурман! Поки він поравсь з вами тут, а там приятель його Іван, що Найдою прозвали, засівши в лісі, ждав нас з великою гарматою. Близько підпустив та теж зненацька і шарахнув з гармат! Від несподіванки ми вскочили в болото. Поки висипались, вони нас обігнули і стали збоку — мусили ми тікать, та у дорозі знову наскочили на ірода Саву, що повертавсь уже назад! Багато й там людей пропало, і розсіялися хто куди. От і досі не зберуться знов докупи.


Ява II

Ті ж, Гнат, з ним гайдамаки й козаки.

Кілька чоловік несуть прямо у печеру мішки.

Гнат. А, Медвідь!

Всі. Здоров, брате!

Гнат. Як ся маєш?

Медвідь. Ледве утік оце з рук Сави.

Всі. У-у, зрадник!

Гнат. Стривайте, попадеться він і нам у руки... Паюйте все, товариші, поміж собою, а мені нічого не треба; тютюн є, олово і порох є, то з мене й доволі!

Перший запорожець. Та ще ж нема всіх.

Гнат. А й справді, більш половини тут товаришів нема; я собі замислився і не помітив, де відстали.

Перший запорожець. По дорозі є корчма, то певно, що там застряли.

Гнат. Ото вже негаразд, що купи не держаться, ще попадуться, коли погоня буде.

Перший запорожець. Під самісіньким носом у немирівського пана в костьолі похазяїнували, то треба ждать погоні від самого Сави. Тільки ж там між ними Молочай, Вернигора і Вовк, то не дадуть у кашу наплювать.

Грива. Та так. А що там здобули?..

Перший запорожець. Грошей до біса і утвар всяка.

Голос. Якийсь чоловік спустився в балку... А десь далеко гупотить. Пильнуйте, братці, бо так потемніло, що я не бачу.

Гнат. Скоро місяць зійде. (До Медведя). Яків так бачить, як ніхто.

Грива. Такого вартового немає у світі.

Гнат (до Гриви). А вийди, брате, подивись, що там за чоловік. (Грива вийшов).

Перший запорожець. А що, пане отамане, нема вістей про Кульбабу?

Гнат. Нема, як у воду канули й Кульбаба, і Горицвіт! Коли не вернеться й Кравчина, то сам тоді піду я Саву добувать, щоб виконать присуд громадський і смерті ірода предать! А як складу і я, як інші, голову свою — ідіть другі його шукати, бо поки Сави смертю не скараєм, не буде нам життя: він переловить нас усіх! Не менше Сави лиха робить Іван Найда, що він прийняв його був до коша і разом з ним пристав до ляха, та і цього піймати і смертю покарати треба!


Ява III

Ті ж, Грива і Кравчина.

Кравчина. Здорові, пани браття! Як ся маєш, Гнате!

Всі. Кравчина!

Гнат. Насилу ми тебе діждались. Ну, що? Які приніс ти вісті?

Кравчина. Дещо вивідав, але дуже мало; Саву не бачив — трудно приступить. Він женився на тій дівці, що колись-то в Очеретній хтось з наших захопив. Живе біля Немирова в селі Степашках, що подарував йому Потоцький, і заселяє свої землі тими гайдамаками, котрі, піймавшись, каються і присягають жити тихо. Кульбаба і Горицвіт попались на замірі вбити Саву. Кульбаба покаявся і живе тепер в Степашках, у тім селі, де Сава; а Горицвіта Сава повісив, бо той покаятися не схотів.

Голос. Гей, батьку Гнате! Ляск чуть такий, ніби б'ються на шаблях. Але не бачу я нічого, бо місяць ще не вийшов з-за лісу.

Гнат. Певно, за нашими погоня. Тікаючи сюди, вони покажуть шлях до нашого коша... Ану, товариші, станемо у щілини, через які більш трьох не пройде... Мушкети заряджені?

Перший запорожець. Наготові.


Ява IV

Ті ж і Микита.

Микита. Пани-браття!.. Погоня велика... Чалий Сава!

Гнат. Де?

Микита. Отут вже близько наші б'ються, щоб не пустить сюди. Ох, дай води!

Перший запорожець. Вода в печері. (Микита пішов у печеру).

Гнат. Даремно куль з мушкетів не пускать, палить тоді, коли пальнути можна прямо в пику, щоб не одна куля не пропала, а потім рубай! Перший, хто побачить Саву, гукай на мене, я хочу сам заглянуть зрадникові у вічі! Микито! Де ж Микита?

Перший запорожець. В печері. (Поліз в печеру). Микито!

Гнат. Спитай, де саме він своїх покинув.

Перший запорожець (з печери). Та він увесь в крові. Доходить! (Вилазить з печери). Кров'ю зійшов, умира.

Голос з дерева. У балці б'ються. А на горі видко: кінні.

Гнат. О, коли ще на горі і в балці б'ються, то ми їх не допустим сюди. Зостанься, Медведю, ти один тут при скарбах; коли поляжем ми, то заснуєш нову ватагу. Прощай, може, більше не побачимось. Ходім, панове, яром, а потім вискочим на гору. Вони не сподіваються, бо думають, що там уся ватага, і ми їм раптом, зненацька, вдарим в спину! Ну, панове: або дома не бути, або слави добути!

Всі. Смерть усім ворогам! (Вийшли).


Ява V

Медвідь на кону, голос на дереві.

Медвідь. Якове! А що там тобі видко?

Голос. Місяць виплив з-за дерев і гарно гору освітив... Ой, ой, ой! Багато кінних вискочило з балки... Всю гору вкрили — такого їх.

Медвідь. Виходить, наші засіли в балці, а там скелі й болото — туди на конях не під'їдуть!

Голос. Позлазили з коней. (Пауза). Піші відділились від кінних.

Медвідь. Ой, поможи ж, Боже, нашим добратись до гори. Не видко наших ще?