Реклама на сайте Связаться с нами
Твори видатних українських письменників

Безбатченко

Олександр Афанасьєв-Чужбинський

На главную
Твори видатних українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
В тобі я, степе, покидаю
Мого життя красу єдину —
Ту любу й гарную дівчину,
Що необачно так кохаю.
Не довелось мені узяти
Її в подружжя дорогеє,
Ізвить кубелечко малеє
І з нею любо проживати.
А без неї і світ немилий.
Нема мети, нема й охоти
Ізнов шукать собі роботи
І тільки марно тратить сили.

62
Прощай же, степ, моя родино! Тебе востаннє привітаю, — Вже хутко бистрая машина Домчить нас до чужого краю. А там... на все господня воля! Там інший світ, там інші люде... А все ж зо мною вона буде, Моя пекельная недоля. Клейнодів там не попитають, На се вважати можна сміло. Не за клейноди там — за діло Людей чествують, поважають. Да не замінить поважання Всіх ясних радощів кохання».
63
Як він гадав, то так і склалось. Добравсь він хутко до Балканів, Де військо сербськеє збиралось Противо турок-мусульманів. Було вже й наших там чимало: І певні москалі, й козаки, І так охочі люди всякі, — І військо се особ стояло. Туди й Івана замістили. А там, як згодом розпізнали, То вже і сотником зробили, Й за отамана почитали.
64
В ті пори турки дуже люто На сербський стан все насідали І хижі табори, як путо, Збоків і впереду стягали. Іван із сотнею своєю Стояв тоді в переднім шанці; І якось раз, як вже зорею Зачервоніло небо вранці, Став оглядати він із валу Перед собою, — й зразу бачить, Як по долині щось манячить І ніби сунеться помалу. «Ну, буть роботі!» — він гадає Й хутній своїх остерігає.
65
Прочнулись мідяні гармати І заревли, загуркотіли; Криваву здобич десь шукати Чугунні ядра полетіли. Прочнулись гори, і луною Несеться гук тої розмови, Що, замість братньої любови, Ведуть народи між собою. Тут незабутні і святії Слова спасителя забуті, І замість їх усюди чути Лиш крики ярості лихії.
66
Стрільці-пішаки підбігають Уже під самії окопи І як горохом осипають Весь довгий ряд валів високих. «Держіться добре, мої браття! Вірніше із рушниць ціляйте! І славі вашого завзяття В сей тяжкий час ви не зміняйте!» Не світ небесної грімниці Над валом зразу пробігає, — То смерть із довгої рушниці Слов’янське військо посилає.
67
Сі повернулись, утікають. А другі знов уже підходять; Да добре й їх з валів стріляють, І пильно кулями проводять. Багато трупу там поклали, Да і своїх лягло чимало, Вже і набоїв не хватало, Вже й від убитих всі побрали, А нові табором, як хмари, Все ближче й ближче підступають, Як божий гнів, як божа кара, Вже до валів вони сягають.
68
«Держіться, браття, не вступайте! — Гука Іван своїм охочим. — Тепер вже врукопаш стрічайте! Іще штиком протрем їм очі», І сам попереду, без ляки, Проти невірних виступає. Вродливий вид його сіяє Красою лицаря-вояки. «Дружніше, браття!» — да й німіє... За серце зразу ухопився. Затьмились очі, сам блідніє І як підкошений звалився.
69
Відразу смерть його скосила. Лежить як пласт, розкидав руки; Замовкла молодая сила, Нема ні думки вже, ні муки, Ні до чого немає діла, Порвалась жизнь його убога: Душа знялась і полетіла Шукати правди десь у бога. Уже не бачить він, не чує, Що в шанці наших вже немає, Що хижий ворог там лютує І покалічених вбиває.
70
Стоїть насипана високо Братерська свіжая могила, А в їй закопана глибоко Життя загубленого сила. Вкруги холодная чужина, Нема кому й посумувати, Сюди не прийде рідна мати, Не прийде любая дівчина, Щоб і барвінком, і квітками Її, сумуючи, вкрашати І з жалем серця поливати Своїми ревними сльозами.
71
Чужим людям немає діла, Хто ти, за діло їх убитий, Чи грап, чи князь ти родовитий, Й чого душа твоя боліла. Тебе вважали тут як силу; Нема її — то вже й забули; І те, шо, мо, од тебе чули, Й твою убогую могилу... Ніхто її не привітає... Росте на їй бур’ян високий, І на боки її широкі Лиш тихий вітер налітає І щось гуде, мов промовляє Про жаль України рідної, Й замість сльозини дорогої Дрібненький дощик поливає.